«Книги. На часі» – напевно, найтепліший формат проєкту #читай. Це не лекція з літератури, ми не говоримо про сюжет книги чи постать автора, а поділ на «спікерів» та «авдиторію» є умовним. Разом ми ділимося власним досвідом читання: про найбільші юнацькі потрясіння, формування смаків і книжки, до яких постійно повертаємось.
Під час другого діалогу з перекладачкою Танею Родіоновою та ілюстраторкою Богданою Давидюк нас об’єднала спільна цінність – любов до літератури, і спільна «травма читацького щоденника». Розповідаємо, які книжки були «на часі» цього разу.
Богдана Давидюк – художниця, ілюстраторка. У дитинстві мріяла про польоти в космос, та завдяки літнім канікулам на Прикарпатті й сільській бібліотеці дізналася, що збирати франківські діалекти – не менш захопливо.
«Книга – це Всесвіт, у який ти можеш (або – тобі дозволяють) втручатися. Ти будуєш концепцію свого світобачення на світогляді, що вкладено в книгу».
«Анонім. Жінка в Берліні»
Згадала про цю книжку в перші місяці війни, але довго відкладала – не хотіла повертатися. Є острах, що текст може стати знов актуальним. Та водночас, відбувається щось незрозуміле й не знаєш, як то буде проговорено. Читати про війну мені легше від журналістів та публіцистів, бо ти ніби читаєш хроніку. З цією книжкою так само – завдяки хронікальному викладу тебе не «розірве» емоційно. Та однаково читати спокійно цю книгу не вийде. Але почитати раджу – її та «У нас, в Аушвіці…» Тадеуша Боровського.
________________________________________________________________________
Упродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання в плюндрованому Червоною Армією місті. Героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.
«Маус. Історія вцілілого» Арт Шпіґельман
Це перший і єдиний комікс, що отримав Пулітцера. Принаймні поки що. Арт Шпігельман написав документальну історію про свого батька – Владека, та про все, що відбувалося в Польщі під час Голокосту. «Маус» – насамперед твір про діалог теперішнього та минулого. Чи можливо людину розглядати без контексту її травми? Відділити особистість від жертви? Адже всі ми певним чином складаємося з історії, і минуле проростає в теперішнє. Через цей текст ти досліджуєш, як далі жити із давньою травмою.
________________________________________________________________________
«Маус» став першим графічним романом, який говорив про серйозні важливі речі, зокрема про Голокост. Це один із найцікавіших літературних текстів про травму другого-третього покоління після катастрофи. Про тих, хто виріс у тіні чужого болю й намагається переповісти цей досвід власним голосом.
«Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933» (укладач Юрій Лавріненко)
У контексті цієї антології мені цікава саме історія, як створювалася книжка. Комунікація Єжи Ґедройця та Юрія Лавриненка. З чого це все почалося і як перші примірники антології потрапляли до українського читача через «залізну завісу». Мені важливо, що це реальні люди й ця книга – частина їхнього життя, а не щось формальне. Багато людських історій відбулося, щоби видання існувало. Хоча це «існування» здається таким логічним. Багато очевидних, важливих, знакових для тебе речей, насправді не є такими для інших – про це варто пам’ятати.
Взагалі, травма Розстріляного відродження досі достатньо не проговорена. Сьогодні ігнорування української культури та пам’яті про знищену культуру актуальні і присутні в інформаційній війні з рашизмом. Суть не в тому, що їх вбили, а в тому, ким були ці люди й що встигли зробити за умовні 10 років Відродження.
________________________________________________________________________
Про український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яті в культурному контексті радимо почитати «За лаштунками імперії» Віри Агеєвої. А також – побачити виставку плакатів Богдани Давидюк про Розстріляне відродження у Львівському муніципальному мистецькому центрі до кінця червня.
Таня Родіонова – перекладачка, поетка, менеджерка культурних проєктів. Завдяки Форуму видавців свого часу зрозуміла, що перекладати можна не тільки папери, а і книжки. Так за ініціативи Тані з’явилися перекладацька група «VERBація» та літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM у Хмельницькому.
«Мені інколи важко пригадати сюжет книги, але я пам’ятаю відчуття, або дрібницю, що зачепила – історію навколо книжки. Я читаю повільно, та для мене важливий сам процес».
«Життя Марії» Сергій Жадан
Десь місяць після початку повномасштабної війни я не могла читати книжки. Я читала новини, перекладала новини. Читати художній текст чомусь було соромно. «Повернулась» у літературу саме з поезії. Якось за кавою розгорнула «Життя Марії», і перший загнутий кутик (загнутими кутиками я позначаю улюблені моменти в книжках): «Візьми лише найважливіше. Візьми листи». Я рідко беруся рекомендувати книжки, та свого часу «Життя Марії» мені хотілося декламувати – щоб усі про неї дізналися, щоб усі її полюбили.
________________________________________________________________________
Щоби зрозуміти, що з тобою відбувається, про то треба говорити. У поетичній збірці «Життя Марії» Сергій Жадан розмовляє – про найдорожчі листи і спалені мости, втрачені місця і зруйновані міста. Розмовляє римованими віршами й верлібрами, власними й перекладеними словами. Ця розмова, видана вперше у 2015 році, сьогодні сприймається інакше. Та все ще лишається «на часі».
«Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття» Тімоті Снайдер
Коли в школі викладають історію, мали б давати цю книжку замість підручника. Це уроки, які необхідно знати всім, і поради з неї не сприймаються як пусте, бо є конкретний приклад. 20-й, останній урок Снайдер сформулював немов для нас:
«Будьте відважними, наскільки стане духу. Якщо ніхто з нас не готовий загинути за свободу, усі ми загинемо під тиранією». Хочеться видрукувати плакат із цими словами.
________________________________________________________________________
«Про тиранію» – одна з найважливіших книжок про головні й почасти незасвоєні історичні уроки XX століття. Снайдер пише про тоталітаризм і тиранію вже третє десятиліття. Про небезпеки наративів, тонкощі мови, зразки поведінки, які ведуть до тиранії. Про важливість опору диктатурі та інструменти, які в цій дуелі можуть допомогти. «Про тиранію» – книжка також про Україну, про нашу боротьбу за право бути вільними.
«В дорозі» та «Волоцюги дгарми» Джек Керуак
Ці книжки для мене – про відчуття заразної свободи. Не стільки про сюжет, скільки про атмосферу. Ти занурюєшся і проживаєш події разом з автором. Це ніби поезія й музика в прозі. Під час читання ти перебуваєш в постійному потоці, а після – виникає бажання взяти наплічник і рушити дивитися життя. Я читала «В дорозі», коли мені було 22. Цікаво перечитати зараз – чи змінилося моє сприйняття цього тексту. Обидві книги раджу в перекладі Гєника Бєлякова від видавництва KOMUBOOK.
________________________________________________________________________
«В дорозі» – без перебільшення головний роман «розбитого покоління». Він віддзеркалив світогляд бітників, став культовим текстом контркультури і вплинув на розвиток американської літератури. Ритмічна «спонтанна проза» Керуака наскрізь просякнута музикою. Це суцільна джазова імпровізація на папері. Бібоп, записаний словами.
«Читай» – ініціатива культурного напрямку платформи «Тепле місто». В основі нашої роботи – щорічна програма спеціалізованих подій спрямованих на промоцію читання серед українців. У перспективі, ми також плануємо будівництво унікального фізичного простору «Центру промоції читання»: з сучасною книгарнею, кав’ярнею, читальними залами та подієвими просторами.
