Два роки в команді «Теплого Міста» працюватиме волонтерка Корпусу Миру зі Сполучених Штатів Америки Ешлі Ґрейвс-Рослер. Після тривалої роботи в напрямі зміцнення місцевої громади рідного Індіанаполіса (штат Індіана) Ешлі разом із чоловіком вирішили поділитись власним досвідом і поза межами своєї країни — як волонтери Корпусу Миру. Ця урядова організація США діє майже 60 років, нині — у понад 60 країнах (в Україні з 1992-го). Цілями Корпусу Миру є сприяння розвитку громадянського суспільства і дружніх відносин між країнами через поліпшення професійних навичок, лідерського потенціалу в громадах, а також допомогу у вивченні англійської мови та глибшому пізнанні американської культури у світі й відповідно інших культур — американцями.
Власний досвід — для інших
— В Індіанаполісі я впродовж 10 років працювала як фандрейзер, зокрема у громадській організації Benjamin Harrison Presidential Site. Моя діяльність стосувалась волонтерства для громади рідного міста і розвитку громадянського суспільства з метою формування сильнішої спільноти, тіснішого сусідства, а також створення місць, де люди можуть співпрацювати і творити позитивні зміни для своєї спільноти.
Я зосереджувалась на арт-проектах для громади, які стосувались навчання людей різних мистецьких форм, організації конкурсів і виставок, тренінгів для молодих художників. Я також фандрейзила для музею Бенджаміна Гаррісона — 23 президента США. Це цікава сторінка нашої історії: він єдиний президент США від штату Індіана, родом із мого міста, тож ми дуже пишаємось ним. Ми, наприклад, організовували проекти з розвитку лідерства серед громадян, студентів, дискусії про громадянське суспільство і демократію — для заохочення представників місцевої громади до участі в урядуванні.
Поза професійною діяльністю я також була залучена в так зване «giving circle» [форма учасницької філантропії, коли група осіб жертвує свої ресурси, як гроші, час, для формування спільного фонду і разом вирішує, на які проекти, благодійницькі або громадські, їх віддати, а часто також працює для поліпшення навичок, обізнаності та участі громади в актуальних процесах. — «Тепле Місто»]. Це коло об’єднує сотню молодих професіоналів нашого міста. Так, щороку ми формуємо фонд і надаємо ґранти — це щось схоже до програми «Міські Ґранти» від «Теплого Міста». Наприклад, це були ґранти на підтримку книжкової крамниці, реновацію бібліотеки у школі, громадський сад. Всі ці проекти втілили молоді професіонали міста завдяки своїм ресурсам, волонтерській енергії і бажанню творити позитивні зміни.
Пропрацювавши тривалий час в напрямі фандрейзингу, я і мій чоловік Браян були зацікавлені в роботі міжнародного характеру — щоб поділитись своїм часом і знаннями з іншими. Корпус Миру має відповідну програму. Ми зацікавились нею, вважаючи її доброю нагодою для змін: попрацювати на іншому місці, провести певний довший період з новими людьми, пізнати іншу країну. Тож ми подали заявку до Корпусу Миру. Волонтер не знає, куди його скерують, — це сюрприз: в організації беруть до уваги твої навички, попередній досвід — і добирають щось найвідповідніше. Як частина Корпусу Миру ти «привозиш» зі собою свою країну туди, де служиш, а натомість береш щось від того місця, де волонтериш, додому і ділишся цим досвідом там, допомагаєш американцям краще зрозуміти цю культуру.
«Бачу можливості для росту громадянського суспільства в Україні»
— Україна, Івано-Франківськ, «Тепле Місто»: я почуваюсь як найвезучіший волонтер Корпусу Миру! Думаю, «Тепле Місто» займається прогресивними напрямами. І цей приклад справді вартий уваги на міжнародному рівні. Як на мене, всі програми «Теплого Міста» дуже цікаві. Вони частково пов’язані з моїм попереднім професійним досвідом, адже, як бачу, в Україні зростає інтерес до фандрейзингу, різних його моделей. Але є також і виклики, мені потрібно ознайомитись з процесами, поспостерігати. Загалом я рада долучитись до організації, в якій з таким ентузіазмом працюють в напрямах урбаністики, розвитку спільноти, впровадження принципів сталої мобільності, вибудовування зв’язків із підприємцями, тобто загалом — над будівництвом громадянського суспільства.
Коли ми в березні 2016 року дізналися про Україну як місце нашого волонтерства, це було хвилююче. Раніше не доводилось мати справ, пов’язаних з Україною. Хоча мій батько і дідусь працювали в Україні та Росії у 1980-90-х. Тож від них я чула багато чого. Готуючись до місії, ми спілкувались з місцевими українцями в Індіанатолісі (їх там чимало): вони розповідали про Україну, пригощали українськими стравами. Я також переглядала Інстаграм (що люди постять, куди їздять і т.д.), Браян читав Вікіпедію.
До Франківська я майже три місяці жила в Чернігові, де проходило навчання від Корпусу Миру. Також із дуже коротким візитом відвідала Київ. В Україні є багато міст, цікавих для мене. Проте це згодом, бо, за правилами Корпусу Миру, впродовж першого місяця «твоя голова спить у твоєму ліжку»: волонтер має перебувати на місці своєї служби, щоб познайомитися з місцевою спільнотою, краще пізнати місто. Щоразу, коли ми вивчаємо нові міста, маємо дізнатись, куди можна піти, де придбати речі, яких потребуєш. Також є мовний бар’єр. Я зараз вивчаю українську; розумію її трохи, але для спілкування цього не досить, тож є куди рости. Все це — виклик, і потрібен час, щоб інтегруватись у нове середовище.
Перше враження про Івано-Франківськ — це гарне місто: тут чимало цікавої архітектури, громадських просторів, де містяни проводять час, відбуваються різні активності. Багато привітних людей, є міцне соціальне ядро. Інколи Франківськ схожий на маленьке село: часто можеш зустріти знайомих. Загалом місто, спільнота привітні. Я розповідаю моїм друзям і рідним, що це приємне і безпечне місце. Я ще не встигла добре ознайомитись зі всім, маю намір дослідити місто ретельніше: це можливість знайти друзів і комфортні місця для себе. Мені до вподоби гуляти міським парком (він якраз на шляху від мого житла до центру Франківська). Також сподобалось, як діти проводять тут дозвілля — разом гуляють, граються на вулиці, вільно, без постійного нагляду дорослих; у моєму рідному місті це не вважається безпечним. Думаю, мені треба ще багато вивчити, зрозуміти про українське суспільство. Намагаюсь читати, ходити на різні події. Мені здається, в Україні для громадянського суспільства є чимало можливостей для росту, спільних ініціатив, побудови взаємодії між людьми і міцних зв’язків у спільноті.
