«Якщо є тепер щось приємне у житті, то це спогади і думки про різні книжки». У своєму есеї «Ворожіння на рядках» Тарас Прохасько звертається до досвіду читання під час війни. Книжки стали нашим пересувним шелтером. Саме до нього ми вертаємося, щоб вижити і не зламатися. Щоби знов бути тою людиною, яку ти знав – бути собою.
На подіях формату «Книги. На часі» проекту «Читай» ми разом із вами ділимося історіями про власні звички та досвіди читання. Про найбільші читацькі потрясіння в юності, про книжки, до яких постійно повертаємося, про ті з них, які сформували наші літературні шляхи.
Що читають під час війни учасниці події «Книги. На часі»: Ольга Перехрест — редакторка спецпроєктів «The Ukrainians», поетка, викладачка, та Вікторія-Дико Шимана — поетка, культурна менеджерка, співзасновниця майстерні «Terium».
Ольга: «Цитатник» Сергій Жадан
Це могла бути будь-яка поетична збірка чи будь-яка інша поетична збірка Сергія Жадана зокрема. Проте якщо обирати одну-єдину збірку, я вибрала б саме цю — бо вона одна з тих, з якої для мене все починалось в українській сучасній поезії. Крім того, корисно буває пірнути в ліричні тексти, яких у ній чимало, адже, як мені здається, саме з поезії про любов усе починається та закінчується.
Вікторія-Дико: «Земля загублених» Катерина Калитко
Моє сприйняття світу та взаємодія з ним дуже чутливі до слів. Часом аж так, що невдало підібране слово сприймається як вивих. Певно, тому я дуже бережу людей, тембр яких виділяється подібною вадою: уважністю до слів та значень.
Окрім загального наративу про альтернативну географію та витіснення «інакших», «Земля загублених» для мене — це про простір мови. Зрештою, як і кожна книжка Катерини Калитко. Як кожен текст у мережі чи розмова. Одна з тих книг, до яких можу повертатися з будь-якої сторінки, аби просто побути в цьому просторі.
Ольга: «Іншалла, Мадонно, Іншалла» Міленко Єрґович
Єрґович — досить добре перекладений українською мовою письменник. І кожну з його книжок було б доречно (пере)читати під час великої війни. Втім ця має дві важливі переваги. По-перше, її перекладала Катерина Калитко. По-друге, вона має цікаву форму: в основі її текстів лежать севдалінки — боснійські народні пісні. Сюжети цих пісень Єрґович перетворює в прозу. Гадаю, цей метод цілком міг би бути співзвучним для української літератури, адже зараз ми спостерігаємо, як стрілецькі та повстанські пісні набувають нових сенсів, описуючи нашу дійсність не гірше за репортажі з місць подій.
Вікторія-Дико: «Ворохтаріум. Літературний тріалог із діалогом і монологами» Олександр Бойченко, Юрій Андрухович, Орест Друль
Кожен літературний твір можна покласти на систему координат, у якій є точка — фізична книжка, множина ліній «після» публікації, але також і площина подій «до» виходу книги. Сукупність історій та випадків, через які проходили не тільки автор, а й видавець, редактор, верстальник, перекладач до моменту, поки текст зафіксувався у фізичному прояві.
«Ворохтаріум» — це чисте підслуховування. Бекстейдж. Безпосередня та відкрита розмова про книжки, літературу, ремесло і творчість, переживання і сумніви, помилки і рішення. Про все, що оточує книжку-точку в системі координат. Так званий «літературний процес». Без сумніву, це приємне підслуховування. У добрій компанії. Одне з таких, де не помічаєш плину часу.
Ольга: «Сараєво для початківців» Озрен Кебо
Книжка, яку майже неможливо зараз дістати (адже наклад давно скінчився), проте яку було б корисно прочитати кожному. Хоча, можливо, якраз українцям більше читати її не потрібно, бо ми живемо у своєму «Сараєво для початківців» із 24 лютого. Це історія облоги Сараєва, записана її очевидцем. Це красиво написаний страшний текст, який не намагається бути легким чи зрозумілим, після прочитання якого навряд чи комусь стане легше — але, можливо, стане зрозуміліше, чого нам усім із вами чекати після великої перемоги.
Вікторія-Дико: «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот» Дмитро Кулеба
Нам дуже пощастило з Дмитром Кулебою. Мені ж дуже пощастило взяти «Війну за реальність» із собою в одну із зимових доріг 2022 року. Ця книжка проводить читача крізь площину комунікації від узагальнень та азів — до прикладних ілюстрацій з історії роботи МЗС та світової дипломатії.
Вона заземляє. Буквально висмикує з потопу інформації та хаотичних наративів. Понад це — вкладає в руки інструменти, аби більше не тонути. Вчить уважності та ретельності. Можна сказати, що з перших розділів Кулеба вербує читача у свою армію воїнів за реальність. Армію, де кожен із нас — комунікатор, й усвідомлює це. Адже наративи, якими ми керуємося і пропагуємо, таки визначають нашу спільну дійсність. І було б добре, аби частіше перемагали наші наративи, а не ті, що просуває комунікативна машина ворога. Тож перед читанням не забудьте покласти поруч олівець.
Ольга: «Добрі передвісники» Террі Пратчетт, Ніл Ґейман
Іноді історії про кінець світу можуть бути смішними. Особливо якщо кінець світу йде не за планом (або навпаки — усе йде саме так, як було задумано, адже нікому не осягнути Незбагненність Божественного Задуму). Певно, двоє найкращих британських письменників XX століття створили одну з найкращих літературних колаборацій, написавши роман про те, як янгол та демон намагаються врятувати від неминучого кінця людський світ, який їм (яка несподіванка!) за сотні років роботи почав дуже подобатись.
Бережіть себе і до зустрічі на подіях #читай.
«Читай» – ініціатива культурного напрямку платформи «Тепле Місто». В основі нашої роботи – щорічна програма спеціалізованих подій спрямованих на промоцію читання серед українців. У перспективі, ми також плануємо будівництво унікального фізичного простору «Центру промоції читання»: з сучасною книгарнею, кав’ярнею, читальними залами та подієвими просторами.
