Публікації

Відповідати на нові виклики війни. Як читальня гуртожитку стала дитсадком

На хвилі загострення соціальної кризи, яку спричинила війна, активізувалося багато волонтерських ініціатив. Громадські організації відгукувалися на будь-який запит – від евакуації з населених пунктів, де велися активні бойові дії, до облаштування житла та харчування для людей, що були змушені залишити домівку. 

Такими були вимоги того часу – діяти без зволікань, робити все, що у твоїх силах. Та велика війна триває вже майже пів року, і зараз в роботі важлива проактивність: передбачити потребу і працювати над її вирішенням. Організувати соціальні послуги в громаді – один зі шляхів розвитку для ініціатив. 

«Волонтеріат УжНУ» створили понад 4 роки тому співробітники та студенти Ужгородського національного університету. До повномасштабного вторгнення вони опікувалися дитячими будинками та прихистками для тварин. Від 24 лютого волонтери допомагали людям, що прибули в місто через війну, відчути себе в безпеці. 

Ми поспілкувалися з Крістіною Товт – помічницею ректора Ужгородського національного університету та головою правління громадської організації.

 

– З досвіду діяльності ініціативи Shelter Ukraine, найчастіше під приміщення для прихистків використовували саме приміщення гуртожитків. Тут вже створено умови для життя, є певна інфраструктура. Та ваша громадська організація – перша, що організувала на базі гуртожитку дитячий садок. Розкажіть, як виникла ця ідея. 

На балансі в нашого університету є 6 гуртожитків. Вже 25 лютого під цими гуртожитками стояли люди – які були змушені залишити свій дім, які буквально приїхали в капцях та халатах. Вони рятували своє життя, і ми мали забезпечити їх житлом. Розселяли людей через координаційний центр Міської ради. Спершу в наших гуртожитках проживало 2500 людей. Згодом комусь вдалося повернутися додому, хтось вирішив їхати далі за кордон, і людей в гуртожитках стало трохи менше. Та це все ще понад 1200 осіб, здебільшого – жінки з дітьми. В одному з гуртожитків, наприклад, було близько 450 дітей. Звісно, вони потребують особливих умов для комфортного, безпечного проживання. 


(ігрова кімната дитячого садка)

В перші місяці повномасштабної війни про організацію садочка не йшлося. Тоді всі сподівалися, що невдовзі все налагодиться і буде можливість повернутися додому. Та скоро стало зрозуміло, що ситуація, на жаль, затягнеться на невизначений термін. Люди, що приїхали в місто, зрозуміли, що чекати – не вихід, і треба налагоджувати життя тут, в Ужгороді. 

Так і виникла проблема, про яку ніхто до того і не думав: батькам нема, де і з ким залишити дітей вдень. Щоб пошукати вакансії, сходити на співбесіду, навіть елементарно попіклуватися про себе. Тому і вирішили в читальному залі одного із гуртожитків, що знаходиться в центрі міста, зробити такий простір для дітей. 

– Тобто батьки могли залишити тут дитину як у звичайному садочку та мати час на вирішення справ?

Не зовсім як у звичайному. Наш садочок працює чотири години зранку, потім батьки забирають діток на обід та денний сон, і приводять їх в другій половині дня на гуртки. В нас немає можливості організувати харчування – це вимагає інших санітарних умов, і недостатньо місця, щоб поставити ліжка для всіх діток. Тому зараз ми функціонуємо як садочок спрощеного типу. Але навіть так – у батьків з’явилася можливість влаштуватися на неповний робочий день, наприклад, і вони не переживають, з ким і де залишити дитину. 


(маленька мешканка Полтави, яка завітала в дитячий садок)

– Крістіно, розкажіть, з ким, власне, залишаються діти. З ними працюють професійні педагоги, вихователі? 

Так, звісно. Спочатку це була суто волонтерська ініціатива. Наші студенти, члени громадської організації, хотіли допомогти і якось відволікти дітей від того, що їм довелося пережити. Діти, які провели в районах бойових дій навіть невеликий проміжок часу, тобто не бачили безпосередньо боїв, але чули сирену, чули звуки вибухів, приїхали з порушеннями психіки. Комусь навіть ставили діагноз – тривожні розлади. Волонтери займалися з ними, і з часом тривожність минулася, діти звикли до нового середовища, знову відчули себе в безпеці. Але в студентів почалося навчання, хтось знайшов роботу, і волонтери вже не мали стільки часу, щоби приділяти його ініціативі. 

Тому ми подалися на кілька ґрантових програм, отримали фінансову підтримку. З цих грошей змогли краще облаштувати простір. Якщо на початку тут були тільки м’які іграшки та килими, що принесли самі волонтери, зараз в нашому садочку є і меблі, і телевізор. Поставили кондиціонер, що вирішить проблему із опаленням, коли на вулиці стане прохолодніше. Також завдяки ґрантовій підтримці ми змогли забезпечити заробітну плату вихователям, викладачам. 

Зараз в садочку працюють двоє педагогів. Також у нас є викладачі, які проводять гуртки – з англійської, логіки, образотворчого мистецтва, ритміки. Звісно, з дітками працює фаховий психолог, ці заняття проходять в ігровій формі. Інші громадські організації також долучаються і допомагають: проводять для діток свята та тренінги, розважальні заходи. 

– Це також працівники університету?

Так, це викладачі університету з відповідними знаннями, досвідом. 

– А чи допомагаєте ви в працевлаштуванні батькам?

З батьками ми працюємо скоріше точково. На жаль, нам просто не вистачає ресурсу. В університеті на утриманні зараз понад 1000 людей, які отримали статус ВПО (внутрішньо переміщених осіб, – ред.). Та нам досі не компенсували комунальні платежі, наприклад. А платимо ми як юридичні особи, тобто суми виходять великі. Зараз більше людей живе в кімнатах, ніж коли в гуртожитках проживали студенти. Відповідно, і більші витрати комунальних послуг. Тому університет не бере нікого на роботу – немає фінансів на заробітну плату. А в садочок мами часто просяться нянечками – щоб і роботу мати, і бути поруч із дитиною. 

Взагалі, проблема працевлаштування в місті вже є і далі буде відчутна тільки гостріше. Багато підприємств скоротили кількість робочих місць. І це не тільки в Ужгороді така ситуація, на жаль. 

Читайте також: Тут працює цілий «Цех доброти». Історія людей та прихистків в Дрогобичі

– Крістіно, якою бачите перспективу дитячого садочка? Чи будете закривати, якщо, наприклад, люди поїдуть з міста?

Не думаю, що люди масово поїдуть. Так, звісно, певний відтік вже відбувся – комусь вдалося повернутися додому. Це здебільшого Київ та область. Та в Ужгороді все ще лишається багато людей, яким просто нема куди їхати. Це люди з Харківської, Луганської, Одеської, Миколаївської областей. Ми проводили внутрішнє анкетування серед мешканців гуртожитку, і багато хто каже, що хотів би залишитися в місті. Жити тут і далі. 

Але навіть якщо люди поїдуть, для Ужгорода проблема нестачі дитячих садків лишається актуальною. До повномасштабної війни місць не вистачало навіть для місцевих, а зараз кількість жителів значно виросла і проблема загострилася. 


(спочатку дитячу зону облаштовували силами волонтерів)

В перспективі ініціативу можна розвинути в садочок для працівників університету та студентів. Не в кожного є можливість, наприклад, залишити дитину з батьками, хтось навчається чи працює в першу, чи другу зміну. Тобто запит є. Також у нашому університеті є кафедра педагогіки, і для студентів робота в садочку могла б бути базою для практики. Ми постійно думаємо, як можна розширити чи трансформувати ініціативу. 

– Хто ухвалює рішення про розвиток ініціативи? 

Залучена команда  університету – ректор, проректор, також педагоги. Ми постійно взаємодіємо, обговорюємо бачення, випробовуємо якісь ідеї та прибираємо ті, що не працюють. 


(на ґрантові кошти організація закупила обладнання та меблі)

– Справді, це важливо, щоби команда мала спільну візію. А яким ви бачите масштабування проєкту? 

 У вересні, знову ж таки – завдяки ґрантовій підтримці, ми хочемо відкрити кімнату психологічної допомоги на базі одного з гуртожитків. Тут будуть індивідуальні та групові заняття, а також працюватимуть спеціалісти з профорієнтації. Вже запровадили курси з української мови, базових навичок користування ґаджетами. Це все – силами працівників університету.

На базі бібліотеки робимо коворкінг для студентів та викладачів, які евакуювалися з Харкова та інших областей, щоб була можливість і навчатися, і працювати. Плануємо модернізувати перший поверх одного з гуртожитків – зробити його інклюзивним. Тобто врахувати потреби всіх людей, які приїхали в місто і залишаються з нами. З усіх організацій Ужгорода ми змогли розселити найбільше людей. 

Разом із тим, вже бачимо виклики, що на нас чекають. Міністерство освіти зараз каже, що гуртожитки треба звільнити для студентів. Місцева влада ж просить не виселяти людей, бо їх просто нема куди поселити. Звісно, планують будувати житло, та це довготривала перспектива. Тому ми зараз намагаємося створити умови і для наших студентів, і для вимушених мешканців гуртожитків. Щоби нікому не відмовляти в поселенні. 

Довідка: Проєкт «Shelter Ukraine» підтримує соціальні ініціативи, що розв’язують гуманітарні проблеми цивільного населення в умовах війни. Від 28 лютого ініціатива допомогла понад 22 000 українців. Разом із партнерами ми вже облаштували 71 прихистків, закупивши необхідну побутову техніку, постіль, засоби особистої гігієни та ліки. Дізнатися більше можна за хештегом #shelterukrainecampaign.

Your browser is out-of-date!

Update your browser to view this website correctly. Update my browser now

×