У лютому в рамках мистецької програми «Наступний Проект» платформи «Тепле Місто» в співпраці з галереєю «ЧЕЧ» відбулися два цікаві заходи.

Екскурсія в сучасне мистецтво

15 лютого відбулася екскурсія виставкою зі збірки Zenko Fоundation «Колекція», що експонується в галереї «ЧЕЧ», яку провів куратор і мистецтвознавець Анатолій Звіжинський. Мова йшла не лише про представлені роботи, а і про медіуми в мистецтві, про авторів представлених робіт та їхній вплив на культурно-мистецькі процеси всередині країни та за її межами. Адже це такі українські художники, як: Арсен Савадов, Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Олег Тістол, Марина Скугарєва, Вінні Реунов, Віктор Сидоренко.

На екскурсію прийшли митці, молодь та зацікавлені мешканці Франківська. Такі зустрічі — з фаховим супроводом — допомагають прояснити для себе незрозумілі моменти, сформувати системне уявлення про явища й тенденції в сучасному культурному процесі.

Хто такий куратор і де кураторство

У середу, 21 лютого, всі охочі знову завітали на тематичну зустріч про кураторство в сучасному  мистецтві. Розібратись у тому, хто такий куратор і яким є кураторство в сучасній Україні, допомогла Катерина Носко — мистецтвознавиця, співавторка-співупорядниця книги «Де кураторство» (спільно з Валерією Лук’янець), головна редакторка видавництва IST Publishing, кураторка виставкової програми у галереї Maslo (Хмельницький) та освітніх програм на фестивалі медіамистецтва й анімації Linoleum та «Арсеналу Ідей». Модерувала зустріч кураторка програми «Наступний Проект» Лілія Гоголь.

Бесіда почалась із визначення, уточнення термінів. Отже, що означає «курувати», які межі діяльності й відповідальності куратора? Які бувають типи кураторства? Які в куратора стосунки із митцем і чи може один без іншого?

Куратор — це автономна фігура, що робить авторське висловлювання з робіт художників. Він шукає новий погляд, конфігурацію чи контекст, в якій художні роботи «запрацюють» по-новому. Куратора часто порівнюють з режисером. Як медіатор куратор повинен потурбуватись про створення відповідних умов для сприйняття презентованого мистецтва аудиторією, про комунікацію з медіа, відповідними органами влади тощо. Тобто значною мірою кураторство — це, разом із осмисленням мистецтва і певним супроводом, з паритетним діалогом із художником, ще й комунікація, вибудовування стосунків між різними сторонами.

Нематеріальність, а відтак неочевидність роботи куратора, а також відсутність в Україні чітких меж, хто чим займається і хто за що відповідає у мистецькій площині, за словами Катерини Носко, ускладнює можливість однозначно відповісти на низку запитань про кураторство. Немає єдиного бачення й серед художників: це зокрема засвідчує книжка «Де кураторство», у котрій зібрані есеї та інтерв’ю з сучасними українськими митцями та кураторами. Власне, за словами упорядниці видання, певним наслідком такої невизначеності є те, що нині в Україні куратором себе називає багато хто, інколи той, хто не має відповідної фаховості, що відтак негативно впливає на якість мистецьких результатів та процесів. Кураторами нерідко є самі художники, маємо й приклади самоорганізації митців у творчі об’єднання.