Новини

Спільнота без кордонів: як ресторан з Каліфорнії допомагає Україні

Alice’s restaurant — це легенда. Його згадують у піснях та книгах, він — один із символів Руху за мир, що виник як супротив участі США у війні у В’єтнамі. З 1960-х ресторан притягує креативних людей, активістів Руху за мир, відомих підприємців. Це — мільйони людей з усього світу, яких пов’язують відкритість та спільні цінності. Та, найголовніше, це місце, де поєдналися смачна кухня та ініціативи, покликані вирішувати соціально важливі проблеми. Американців не здивувати, якщо Alice’s розпочне благодійну кампанію на підтримання людей чи тварин, навіть якщо вони — далеко за океаном, в Україні. Від початку вторгнення російських військ на українську територію ресторан не лише збирає кошти для допомоги потерпілим, але й говорить про війну в Україні та залучає до допомоги навіть тих, хто до того вважав себе далеким від війни, закликає підтримувати тих, у чиє життя увірвалися жорстокість і небезпека.

Тайлер (менеджер ресторану) та Джеймі, один із співвласників закладу Джеймі біля входу в Alice's. Фото Алекса Таубера 

В Alice's можна придбати футболки з українською символікою — кошти з продажу власники ресторану переказують Координаційному центру підтримки військових Прикарпаття Save Ukraine NOW (SUN). Ініціатива вже зібрала 10 000 доларів, та благодійна акція на цьому не завершується. «Тепле місто» поспілкувалося з Алексом Таубером, близьким другом власників Alice’s restaurant братів Енді та Джеймі Керр, співзасновником та СЕО Veer (технологічної компанії з офісом в Україні), а також зі Станіславом Златкіним, провідним інженером Veer, про те, як ресторан у Каліфорнії вирішив допомагати українцям на іншому континенті.
Alice’s restaurant — легендарний. Що варто знати українцям про ресторан у Кремнієвій долині, який організував кампанію зі збору коштів для України?
 
Алекс: Історія ресторану розпочалась у 1960-х, він був частиною Руху за мир. Арло Гатрі написав однойменну пісню, присвячену цьому руху. Джеймі та Енді, теперішні власники Alice’s, виросли в цьому регіоні і підтримують цей образ ресторану. Він розташований посеред секвойного лісу (Redwood National and State Parks), у горах. Як кажуть американці, in the middle of nowhere (невідомо де, — ред.)! Але всі хочуть сюди приїхати, на вихідних тут яблуку ніде впасти. Я бачив німецьких туристів, які прилітали до Сан-Франциско, орендували мотоцикли Harley-Davidson та їхали до Alice’s restaurant. Тож якщо ви любите подорожувати на авто, мотоциклі, та відпочивати на природі, цей ресторан — для вас.
 
Власники Alice’s роблять багато для місцевої громади. Тому це не просто ресторан – це такий собі центр місцевої спільноти. Якщо в лісі пожежі чи громада має інші потреби, Джеймі та Енді завжди приходять на допомогу. Вони є наставниками для працівників ресторану, піклуються, аби їхні діти потрапили в коледж. Вони просто феноменальні люди!

Фото: Jason Beatty, Pinterest

Станіслав: Так, усні знають про Alice’s і хочуть сюди приїхати! Ілон Маск привозив сюди одну зі своїх перших Tesla. Наскільки я пригадую, він спеціально не фарбував авто, тож люди не змогли її впізнати. Донька Стіва Джобса, Ліза Бреннан-Джобс, написала книгу «Малеча» («A small fry»), де згадує, як вони з батьком сиділи та розмовляли у цьому ресторані. Нам щастило зустрічати тут олімпійських спортсменів та тренерів, лауреатів Нобелівської премії…
 
Багато хто приїздить сюди із собаками. Тут люблять тварин, і собаки можуть сидіти за столом поряд із людьми. Щоразу, коли я приїжджаю в Alice’s, бачу нові обличчя. Але багатьох людей я впізнаю, адже часто бачив їх тут раніше, це — основа спільноти ресторану. Усі між собою знайомі. І, знаєте, здається, я ніколи не бачив меню ресторану. Люди просто знають страви чи запитують у персоналу. Ви можете прийти, і вас будуть обслуговувати Джеймі чи Енді, і ви не знатимете, чи це працівник, чи власник закладу. Тут запам’ятовують, що вам сподобалось, але завжди готові запропонувати щось нове. І це завжди дуже креативно.
 
Що повʼязує Alice’s restaurant з Україною?
 
Алекс: Коли Стен (Станіслав) та Міша з нашої команди почали приїжджати сюди, мені здається, розширилося поняття спільноти ресторану. Коли в Україні розпочалася війна, Енді та Джеймі дуже часто запитували в мене, як Стен та Міша, як наша команда.
 
Alice's поширює меседжі миру, це дуже логічне продовження історії ресторану.
 
Станіслав: Спільнота і справді тут надзвичайна. Люди приходять сюди з родинами, і, не залежно від того, чи ти просто гість, турист, Нобелівський лавреат чи хтось інший, ви сидітимете поряд за одним деревʼяним столом і казатимете «Cheers!» («Будьмо», — ред.). Тут усі рівні, і тут завжди людно. Це — особливе місце посеред лісу секвой.
 
Виглядає, що ви відчуваєте себе частиною цієї спільноти також…
 
Алекс: У Veer 10 працівників в Україні. І коли хтось із них приїжджає до США, вони їдуть в Alice’s, це — їхнє місце: «Ми більше нікуди не хочемо, поїдьмо в Alice’s».
 
Працівники ресторану завжди запитують мене про українську частину команди Veer. Джеймі та Енді постійно думають, як допомагати людям та тваринам, що страждають від війни в Україні.
 
Чи пригадуєте момент, коли почалася війна? Що ви робили?
 
Станіслав: Наша українська частина команди розосереджена в різних містах — Харків, Дніпро, Київ. Для мене війна розпочалася з тої зловісної промови путіна. Було недобре відчуття, думав, що треба їхати з міста. Ми з сімʼєю виїхали з Харкова за два дні до початку війни. Поїхали в центральний регіон країни, де живуть мої батьки. Згодом перебралися до Івано-Франківська, тут маю багато друзів і почуваюсь не як у гостях. Я не очікував такого масштабу війни, якщо чесно, ми думали, що відбудеться ескалація бойових дій у Донецькій та Луганській областях. Але не так, як зараз! Ми думали, що їдемо з дому на тиждень, але досі не повернулися туди.
 
Алекс: Я вважаю Україну своєю другою батьківщиною. Родом я з Еквадору (Південна Америка). Мені пощастило потрапити до коледжу й мати добре життя в США. Я задоволений своїм життям, мене оточують неймовірні люди, маю змогу працювати з чудовою командою. Я люблю те, що роблю. На превеликий жаль, мені не вдалося це в Еквадорі: я пробував повернутися, коли був значно молодший, хотів позитивних змін у своїй країні. Але не зміг. Мене тричі намагалися викрасти, країна дуже корумпована, багато насилля. Зараз ситуація погіршилася ще й через обіг наркотиків.
 
Коли я думаю про Україну, то згадую про те, що я завжди хотів змін на краще. Я почав приїжджати у вашу країну 10 років тому. Це — країна надзвичайного потенціалу та неймовірних людей, які заслуговують на можливості. Особливо вражає молоде покоління освічених людей, які, якщо дати їм шанс, збудують цю країну правильно. Вони уособлюють найщиріші надії та прагнення нації.
 
Я не зміг домогтися змін в Еквадорі, але вірю, що це можна зробити в Україні. На це мене мотивують і відносини з командою.

Команда ресторану в футболках на підтримку України. Фото з Instagram Alice's restaurant
 
Що ви згадуєте першим, коли чуєте про війну в Україні?
 
Алекс: Коли Стен востаннє приїжджав до США, він розповів, що його сімʼя спакувала тривожні рюкзаки. Він відчував, що щось трапиться. Я почув про війну з новин. Це був найважчий, найбільш травматичний тиждень для команди. Комунікація була дуже ускладнена, усі намагалася потрапити на захід України. Найвиснажливішим було якийсь час узагалі не мати зворотного звʼязку із людьми…
 
Наші українські колеги залишили свої будинки, квартири, ферми, на подвірʼя яких приземлилися ракети. Школа, до якої ходив син Станіслава, зруйнована. Просто уявіть, як це для дитини: усе, що ти сприймаєш як належне, усе, що творить стале оточення довкола, — знищено.
 
У США дуже високий рівень емпатії, тому людям не байдуже на те, що відбувається в Україні.
 
А як виникла, власне, ідея фандрейзингу з футболками?
 
Алекс:
Більшість людей із команди були на шляху до Львова чи Івано-Франківська, дорогою їм довелося зупинитися на ночівлю. Хтось прийняв у себе в домі 12 незнайомих людей та кота!
 
Станіслав: Нам потрібно було зупинитися десь на ніч, адже було вже дуже пізно й ми довго були в дорозі. У Хмельницькому ми побачили приватний будинок, де зупинилися напередодні мої друзі, — у цілком незнайомого нам чоловіка. Господар будинку пригостив нас вечерею, організував для всіх спальні місця. А вранці, коли ми хотіли заплатити йому, відмовився приймати гроші й сказав: «Дякую, що залишилися з нами, щасти вам у дорозі».
 
Алекс: Ця історія дуже важлива, адже вона про те, як люди роблять добрі справи, не чекаючи, що їх про це попросять. І те, що відбувається в Alice’s — це та сама допомога. Багато людей роблять добро, а тому дістають підтримку звідти, звідки не чекали.
 
І про збір коштів. Джеймі та Енді запитали, чи маємо ми ідеї для футболки, яку можна було б продавати в ресторані. За дві години Міша, один із членів команди Veer, запропонував пʼять різних варіантів дизайну. Тож їм було вже важко нічого не зробити (усміхається, — ред.). Рішення запропонували, і все закрутилося.
 
Джеймі та Енді вивісили в ресторані український прапор. Я вивісив український прапор ззовні свого будинку. Чи це Alice’s,  чи мій дім — це і їхній дім також (української частини команди, — ред.). І ми робимо все можливе, аби їхній дім гідно їх представляв.

Прапор на будинку Алекса Таубера
 
Чи охоче люди купують футболки для допомоги  Україні?
 
Алекс: Нові партії футболок не встигають доробляти! Виробник не встигає за замовленнями. Усі хочуть придбати футболку. Тим більше, що її вивісили перед входом у ресторан.
 
Уявіть, що ви любите футбол і йдете на матч Британської Премʼєр-ліги. Чи купите ви футболку? Звичайно! Адже ви любите футбол, і ви на стадіоні, де проходять важливі змагання. Тепер уявіть, що ви приїхали до Alice’s. Ви точно підтримуєте мир. Люди купують футболки саме тому, що вони приїжджають до Alice’s!
 
Можете розповісти про результати в цифрах?
 
Алекс: Зібрали понад 14 000 доларів. 10 000 із них переказали для Save Ukraine Now, а ще частину — організатору World Central Kitchen у Польщі, який займається харчуванням біженців. Знаю, що ресторан і далі продає футболки на підтримку України.

Що ініціативи, як та, що втілює Alice’s, демонструють іншим?

Алекс: Коли війна розпочалася, ми всі сподівалися, що вона завершиться швидко. Але нам довелося звикнутися з думкою, що так не буде. Якщо це допоможе Україні, ми мусимо утримувати цю тему в центрі уваги світу. Якщо ми цього не зробимо, інші речі відвертатимуть увагу від України. Те, що роблять українці — це боротьба Давида з Голіафом. І єдиний шлях перемогти — зробити це з допомогою інших. Як країна, ми (США) витратили так багато коштів на війну в Афганістані, Іраку, в країнах, які не прагнуть бути демократичними, які не хочуть свободи, які не розділяють наших цінностей. А тут — країна, яка щиро прагне цих цінностей, і все, що потрібно — це трохи допомоги. Українці не хочуть, аби ми билися за них, лише нашої підтримки. І водночас так багато чудових людей там вимушені переїжджати, втікати. Як спільнота, ми не можемо не піклуватися про них.
 
Ми мусимо тримати цю тему в центрі світової уваги. І тоді Україна отримає необхідну підтримку.

Читайте також: Україна – це всі ми: інтервʼю з американською художницею, що пожертвувала $20 000 українцям

Станіслав: Це критично важливо, що є небайдужі люди. Люди, які допомагають. І річ не у футболках, печиві чи величезних пожертвах. Є фонди та організації, як Save Ukraine Now, і, головне — є люди, яким не байдуже.
 
Джеймі та Енді (на фото біля футболки, - ред.) в усіх своїх відвідувачів створюють відчуття, що вони причетні до допомоги Україні, це така «хімія» відчуттів. Ресторан продає більше футболок, аніж встигають виготовити. І це неймовірно, що люди, які, можливо, раніше не знали про Україну, купують футболки на її підтримку . А, отже, ще більше людей стають причетними до допомоги.
 
Алекс: Я лише додам: в Україні страждають багато людей і тварин, але, щоби допомоги їм, часом треба зробити зовсім мало.

Довідка. Координаційний Центр допомоги військовим Прикарпаття Save Ukraine Now (SUN) створено в лютому Івано-Франківською міською радою, Територіальною обороною Збройних Сил України в Івано-Франківській області, обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, Громадською спілкою «Бізнес Асоціація Івано-Франківська», благодійною організацією «Тепле місто», інноваційним центром Промприлад.Реновація, Івано-Франківським Драмтеатром ім. Івана Франка спільно з іншими партнерами для забезпечення комплексних потреб військових батальйонів Івано-Франківської області на передовій.
 

Your browser is out-of-date!

Update your browser to view this website correctly. Update my browser now

×