Публікації

Осмислюючи досвіди війни. Що читають Мар'яна Хемій та Остап Сливинський

На подіях формату «Книги. На часі» ми говоримо про досвіди читання. Це вільний діалог за участі дієвців культури, який перетворюється на розмову за участі всіх присутніх. 

Під час минулої події проєкту #читай ми говорили з Мар’яною Хемій та Остапом Сливинським. Про появу інтересу до літератури та формування читацьких звичок, про повернення до книжок після 24 лютого та ті з них, що є «на часі». 

Мар'яна Хемій
– менеджерка культурних проєктів, головна редакторка та співзасновниця «Тиктор медіа». 

В дитинстві я мала небагато книжок, які часто перечитувала і мріяла про велику домашню бібліотеку. Найначитаніша книжка була «Казки Карпат». Постійно набридала батькам, щоб вони читали мені вголос. Та швидко навчилася читати сама і стала більш незалежна в цьому питанні. Щиро вела читацькі щоденники – записувала свої враження, роздуми, навіть ілюстрації малювала. Досі зберігаю кілька щоденників – дуже вони милі та потішні.  


Найменше я читала після філфаку. Коли ти вимушено женешся за кількістю програмних творів й не маєш часу на переосмислення, це найбільша антиреклама читання. Та потім стала популяризувати книжки та читання як редакторка та журналістка-фрілансерка. 

«Сатурнін» Зденєк Їротка

В перші тижні війни в Києві в мене не було ресурсу, щоб читати великі тексти. Першою книжкою, що повернула мене до читання, став «Сатурнін». Короткі смішні оповідання про слугу, на прізвище Сатурнін, який постійно вигадує дивакуваті пригоди та втручається в усе, що вважає за потрібне. Переказати настрій книги неможливо – це як переказувати поезію. 

Під час читання я вдавалася до питань, про які зараз йдеться багатьом: чи можу я читати щось, що мене розважить? Чи можу я сміятися після страшних новин, про які ми чуємо кожен день? Це легка і захоплива історія. Саме з таких історій можна знов повертатися до літератури. Разом із тим, Їротка писав роман у 1942 році, в розпал Другої світової, і в тексті можна вловити пережитий автором досвід. Він рятувався пишучи – ми рятуємося читаючи.

Роман «Сатурнін» чеського письменника та журналіста Зденєка Їротки на батьківщині вважається хрестоматійним і популярним. Роман написано в найбезнадійніші дні німецької окупації Чехословаччини. Безтурботний «Сатурнін» відігравав психотерапевтичну роль для автора, і продовжує відігравати для читачів. 

«Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння, кримінал та інтриги в різних мовах» Рустам Гаджієв

Це одна з небагатьох книжок, які почала після повномасштабного вторгнення і змогла дочитати. Книжка тільки на перший погляд видається такою серйозною і страшною. Довго рекламувала її знайомій, і коли та прочитала уривок, сказала: «Так ти б зразу сказала, що книжка смішна». Ця книга – про слова-шиболети (мовна особливість, яка дозволяє розпізнати, що мова, якою розмовляє людина, є для неї нерідною – ред.), слова-паролі, за якими можна відрізнити своїх від чужих. Короткі лінгвістичні детективні історії занурюють в різні часові періоди, говорять про різні культури. 

Книга мовознавця Рустама Гаджієва готувалась до друку наприкінці лютого, та врешті побачила світ лише наприкінці травня – завдяки видавництву «Віхола». Гаджієв аналізує, як мова стає предметом зіткнення. Від культурних жартів до непорозумінь, що призводять до людських втрат.

«Дорога на Асмару» Сергій Сингаївський

Я довго підступалася до неї, і нарешті взялася в січні. В цій книзі – дрібний шрифт і густа, концентрована оповідь. Це блискучий історичний роман, що найцікавіше – частково автобіографічний. Автор був перекладачем в Ефіопії 1980-х, під час голоду та війни за незалежність Еритреї, і свідком, як СРСР свідомо знищував народ цієї країни. Ми мало знаємо про Еритрею, багато хто вперше почув про неї тільки після 24 лютого. «Дорога на Асмару» дає зрозуміти, чому ця країна залишилася під таким сильним впливом росії. Тут є подробиці абсолютно жахливих подій, та разом із тим – книжка дуже світла. Один із романів, який варто прочитати українцям у цей час.

Роман «Дорога на Асмару» засновано на реальних подіях. Це історія кохання на тлі гуманітарної катастрофи та війни – війни, про яку, не зважаючи на пряму участь СРСР, нині майже ніхто не пам’ятає. І яка так нагадує те, що нині відбувається в Україні.

Остап Сливинський
– перекладач, поет, дослідник літератури, віцепрезидент Українського ПЕН. 

В школі я дуже мало читав, хоча в нас вдома завжди було багато книжок. Моя бабуся – вчителька української літератури, постійно складала мені на тумбочку стоси книжок до прочитання. І я часто сварився з нею, бо не читав те, що вона готувала. Батьки були переконані, що людина має прочитати певну кількість книжок, щоб бути інтелігентною. Інколи тато йшов за продуктами, а повертався з книжками з «Дружби» (книгарня у Львові), виданими в Польщі та Чехословаччині. 

Добровільно почав читати у 15 років – з книжки, яку просто взяв з полиці і відкрив. Це була «Пробуджена муза» Ігоря Калинця. Тоді я не зрозумів, що це – і не проза, і не поезія. Виявилося, верлібр. Мені настільки сподобалося, до того такої поезії ще не було. Спробував навіть щось подібне написати. Так все і почалося. До 9 класу майже не читав, а в 11 – якось виграв Всеукраїнську олімпіаду з української літератури.

«Родинна Європа» Чеслав Мілош

Територію Східної Європи не обійшла жодна травматична подія минулого століття. Мілоша називають «свідком XX століття», його життя минало поміж війнами. «Перше моє усвідомлення світу прийшло водночас із війною», — написав Мілош у «Родинній Європі». Від Першої світової, через Другу світову, яку він зустрів уже зрілим чоловіком, до останньої великої війни XX століття – війни на Балканах.

«Родинна Європа» – це інтелектуальна автобіографія східноєвропейця. Він писав про власний досвід: не про війну, а про усвідомлення під час війни. В Мілоша можна знайти багато важливого тому, хто перебуває всередині війни. Він дистанціювався від максималізму воєнного часу і ставить багато незручних запитань, на кшталт: чи завжди самопожертва і готовність йти до кінця – наймудріший шлях? Чи можна радіти світові, в якому стільки болю? 

Польський поет-нобеліат, європейський інтелектуал такого масштабу, що його особистість ніколи не вміщалася у жодні тісні ідеологічні чи естетичні рамки. Він був завжди незручним, але на нього неможливо було не зважати. Перебував трохи осторонь, у позиції, яка дозволяє побачити більше. Більше про Мілоша і «Родинну Європу» – у матеріалі Остапа Сливинського «Поет, що говорить правду: Чеслав Мілош і життя поміж війнами» .

«Колгосп тварин» Джордж Орвелл

На відміну від дещо травматичного «1984», ця байка читається легко. Але йдеться в ній про страшні речі – тоталітаризм, механізми пропаганди. Тут ми маємо справу з класичною маніпуляцією громадською думкою.

І Орвелл знає, про що пише. Він народився в Індії, в родині службовця індійської адміністрації Великої Британії. Служив у імперській поліції в Бірмі. Брав участь в громадянській війні в Іспанії на боці лівоанархістів. Після цих подій він здобув «вакцину» проти ідеологій. Орвелл із власного досвіду розумів, що означає ідеологічна ненависть.

У казковій повісті «Колгосп тварин» в алегоричній формі йдеться про часи становлення СРСР: революцію 1917 року, брехливі обіцянки «земля – селянам, а заводи – робітникам», розкуркулення, примусові переселення, репресії, розстріли і мільйони замордованих у сталінських концтаборах. 

«Сагіб. Імпресії з депресії» Ненад Величкович

Давно захоплююсь боснійською літературою і вкотре переконуюсь, наскільки в нас багато спільних тем. Величкович досі недооцінений в Україні. За відгуками на Goodreads (платформа з книжковими рекомендаціями – ред.) більшість читачів не зрозуміла, про що ця книжка. 

Насправді ця книжка для українців після перемоги – коли почнеться відбудова, прийдуть інвестиції, інституції – нам стане зрозуміло, про що цей роман. Є принципова відмінність світів тих, хто пройшов війну, і хто ні. Цей досвід – неперекладний. 

Роман про абсурдність цього світу. Але цей світ не є абсурдно-депресивний, а, скоріше, абсурно-обнадійливий. Тут немає нічого фатального, тут багато самоіронії, і всі – криві дзеркала один для одного. 

Цей роман – як ліки від ілюзій. Щоби подумати про те, якими ми будемо після перемоги. Але всі разом якось дамо собі раду.

«Сагіб» – це роман у листах, дії відбуваються в повоєнний час. Листи молодого британського клерка, що опинився в Сараєво, характеризують не тільки Боснію, але й самого оповідача і його західний світогляд.

«Орбіта. Вибране». Збірка поезії латвійської текст-групи «Орбіта» (автори: Артур Пунте, Владімір Свєтлов, Сєрґєй Тімофєєв, Сємьон Ханін. Упорядник Остап Сливинський. Переклади: Лева Грицюка, Остапа Сливинського, Василя Лозинського, учасниць перекладацької групи VERBація – Тані Родіонової, Вероніки Ядухи, Юлії Дідохи).

Ідея видати цю збірку виникла торік, коли ми з Сашею Заполем (Семеном Ханіним) зустрілися на фестивалі «Транслаторіум» (Хмельницький). Практично до 24 лютого ми ще робили в ній якісь правки, чистили, вдосконалювали, а потім – здавалося, проєкт відклався надовго. Але «Видавництво Discursus» сподобалося ідея такого видавничого проєкту, тож маємо готове видання. Під мінімалістичною обкладинкою – ретельно вибрані тексти чотирьох авторів, яких вже добре знають завсідники українських літературних фестивалів, цінувальники поетичного перформансу і відеопоезії.

Насамперед ця книжка є триб'ютом Левові Грицюку, якого вже півтора року немає серед нас, і який, на жаль, не встиг побачити цієї збірки, хоч дуже про неї мріяв.

Текст-група «Орбіта» – це сьогодні один із найупізнаваніших у світі культурних брендів Латвії, до того ж не лише у сфері літератури, але й у царині сучасного мистецтва. Той факт, що це колекція вибраного поетичної групи, а не одного автора, робить цю книжку радше публічним проєктом, схожим на котрийсь із «орбітівських» перформансів. Але водночас – затишним чотирикімнатним помешканням, у кожному з приміщень якого можна було б усамітнитися з конкретним автором, пропустити крізь себе галереї його образів і ролей, жар чи прохолоду його уяви.

 

Довідка. «Читай» – ініціатива культурного напрямку платформи «Тепле місто». В основі нашої роботи – щорічна програма спеціалізованих подій спрямованих на промоцію читання серед українців. У перспективі, ми також плануємо будівництво унікального фізичного простору «Центру промоції читання»: з сучасною книгарнею, кав’ярнею, читальними залами та подієвими просторами.

Your browser is out-of-date!

Update your browser to view this website correctly. Update my browser now

×