Новини

Зсув реальності, або Чому і як ми можемо робити прориви в містах

«Місто 3.0: принципи перезавантаження» — під такою назвою 24-25 листопада в Івано-Франківську відбувся форум, присвячений питанням розвитку сучасних міст, формуванню принципів спільної дії для їхньої  трансформації. Захід зібрав 120 представників експертного середовища, бізнесу, дипломатичних установ, міських адміністрацій, громадських організацій із дев’яти міст України. Організувала форум платформа «Тепле Місто» за підтримки Європейського фонду за демократію (EED).

Це вже друга така зустріч у Франківську: перший форум — «Принципи перезавантаження міст» — провели у грудні 2016 року. Тоді увагу зосередили на тенденціях розвитку міст в Україні та світі, зростанні активності громадського сектора та бізнесу в розвиту міст та країни. І якщо тоді, говорячи про появу нових інноваційних центрів у містах, з екскурсією відвідали франківський завод «Промприлад», то цьогоріч в його стінах вже частково  працювали (на третьому поверсі, де реалізовується пілотна частина проекту «Промприлад» — зі створення сучасного майданчика на перетині культури, економіки й урбаністики). Холод заводських стін став викликом, але не завадив учасникам сконцентруватись на актуальних питаннях міського розвитку та концепті «Місто 3.0».

На шляху до Міста 3.0

Якщо у «Місті 1.0» визначальною була «фізика» (інфраструктура), у «Місті 2.0» — культура, технології, то «Місто 3.0» теоретики визначають як саморегулятивну систему, яку з допомогою культурних, соціальних, бізнесових, технологічних інструментів співтворять всі мешканці та різні інституції й організації (громадський сектор, бізнес, міська адміністрація). Таке нове розуміння відводить кожному учаснику міського життя нову роль, провокує до проактивності, покладає більше відповідальності. Функції традиційних інститутів, установ потребують перегляду, корективи: так, представники органів влади стають радше координаторами непростого процесу містотворення.

Усі разом ми постаємо перед запитанням: що таке комфортне місто майбутнього, як його творити і наближатись до нього, будучи учасником цього неперервного і значною мірою непередбачуваного процесу? Як зберегти ідентичність та унікальність міста, водночас разом із ним не загубитись безликою провінцією на світовій мапі — в динаміці глобалізаційних процесів, перманентного руху ідей, інформації, знань, людей, товарів, капіталу, в умовах змінності способу нашого мислення, соціальних практик, моделей поведінки? Відповіді на ці запитання під час форуму шукали на кількох панельних дискусіях, присвячених різним аспектам життєдіяльності міста — як простору та людського об’єднання, системи й одночасно складової глобальнішого порядку (регіону, країни, світу). Разом із тим, говорячи про місто майбутнього, важливо триматися ґрунту, тобто виходити з українських реалій.

Із життя українських міст

Тарас Бик — керівник Міжнародного республіканського інституту в Україні
Тарас Случик — модератор, експерт Інституту Політичної Освіти

Розпочали роботу презентацією результатів третього Всеукраїнського муніципального дослідження від Міжнародного республіканського інституту (IRI). Це єдине велике дослідження українських міст, що дає уявлення про поточний стан справ у них. Воно, кажуть в IRI, покликане стимулювати міста конкурувати між собою.

Якщо перше дослідження охоплювало лише кілька міст України, то третє (проведене в лютому 2017-го) — вже 24-ри (22 обласні центри й міста Сєвєродонецьк і Маріуполь) та майже 20 тис. респондентів. На основі опитування, що стосується рівня задоволення якістю послуг і обслуговування у 22 галузях міського життя, складають рейтинг українських міст. За результатами останнього дослідження лідирує Вінниця (з індексом 3,5), далі — Харків, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Маріуполь, Хмельницький і на 8-й позиції Івано-Франківськ (3,1). Міста демонструють позитивну динаміку; поштовхом до розвитку стали децентралізаційні процеси, пояснив Тарас Бик. Погіршились хіба позиції Києва, а також відчутно (падіння з 2 на 9 місце) — Львова (що зокрема пов’язують зі сміттєвою проблемою).

Як засвідчує опитування, іванофранківці здебільшого задоволені ситуацією в комунальній та гуманітарній сфері. Мова про такі напрями, як транспорт (в тому числі розвиток велоінфраструктури), освітлення, робота поліції (тут Франківськ на першому місці), побутові умови й екологічний стан, освіта та культура, збереження традицій і привабливість для туристів. А от помітний або високий відсоток невдоволення стосується таких галузей, як базари й вулична торгівля, медицина й дороги (що характерно для більшості міст), забезпечення доступності міських просторів людям з інвалідністю (це проблема всіх міст). За рівнем самореалізації Франківськ на 3-му місці, почуття безпеки — на 5-му. Мешканці значною мірою задоволені процесами міського управління та органами місцевого самоврядування: це рівень включеності у процеси прийняття рішень, доступ до інформації щодо діяльності органів влади, можливості міста тощо.

Цікаво, що загалом учасники опитування позитивно оцінюють процеси й тенденції у містах, при цьому вважаючи, що країна в цілому рухається у неправильному напрямі. Якщо до інституцій місцевого рівня (обласна й міська рада, міський голова, комунальні підприємства, також поліція на місці) українці переважно ставляться прихильно, з довірою, то парламентом, урядом, Президентом, судами, прокуратурою — невдоволені. Лідерами довіри, згідно з результатами дослідження, є такі інституції, як церква, армія, ГО, ОСББ, медіа. Загалом у містах позитивне ставлення до Євросоюзу, НАТО й демократичного шляху розвитку. В країні високим лишається відсоток патерналізму. Однак франківці в цьому контексті — попереду: високо цінують приватну власність (тут місто лідирує), свободу розвитку бізнесу й заохочення індивідуальної активності. Також мешканці Франківська перші за оцінкою свого рівня впливу на власне життя, рівня свободи. Тим часом там, де більше свободи, — більше можливостей для самореалізації та здатності матеріально забезпечити себе. За словами Тараса Бика, розглядаючи дані дослідження, важливо зважати на регіональні особливості, як-от міграція (кияни і жителі західної України подорожують більше порівняно з представниками інших регіонів, тож, очевидно, схильні порівнювати ситуацію вдома із закордонним досвідом).

Дослідження дозволяє говорити про «поліпшення ситуації в містах». Цікаво також, що позитивна динаміка спостерігається і в невеликих населених пунктах, як наприклад, Дрогобич, Чортків, Покровськ, Тростянець. Якими є актуальні явища й тенденції міського розвитку в Україні, зможемо дізнатися через кілька місяців: у лютому заплановане чергове Всеукраїнське муніципальне дослідження від IRI.

Осередки змін

Міста є осередками змін — переконаний Павло Шеремета. Відомий менеджер-економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, Школи управління УКУ, співзасновник майстерні стратегій «Прорив» виходить із того, що для економічного прориву контекст у масштабах України негативний. Невтішними виглядають поточна ситуація і тенденції щодо обов’язкових для економічного зростання, відповідно до класичної моделі, чинників. Якщо про працю, то частка робочого населення України скорочується, бо, по-перше, нація старіє, по-друге, громадяни емігрують; компенсувати цей відтік нема ким і нема звідки. З капіталом така ж історія. Україна малоприваблива для зовнішніх інвестицій, показник внутрішнього інвестування незначний, що засвідчує брак культури заощадження і стриманості, констатує економіст.

Якщо в загальнодержавному масштабі надій для прориву мало, то якраз міста здатні ставати локомотивами позитивних змін. Чому? Бо можуть залучати людей і капітал, а найголовніше — винаходити нестандартні рішення, а «нам потрібен зсув реальності». Спікер навів кілька прикладів: «Лавка традицій» (натуральні продукти місцевих виробників у мережі «Сільпо»), Центр Шептицького у Львові (збудований без копійки від держави), львівський Театр пива «Правда» (мікс виробництва-пивоваріння, ресторану, оркестрових виступів), активізація львівського Підзамче через створення в колишніх індустріальних зонах культурних та інноваційних осередків. Міста можуть знаходити свою силу — і можливості — в історії чи географії, або ж — створювати свої історії, міфи (скажімо, Вінниця як столиця УНР). Адже місто стає привабливим, до нього починають їхати, якщо там є 10 місць-магнітів. У самопозиціонуванні міста і формуванні його іміджу великою є роль локального бізнесу: згадаймо варення із соснових шишок, що зробило відомим Святогірськ.

«Там, де буде більше приватної ініціативи і чим більше її буде, — ті міста перезавантажаться, ймовірність реформ там зростає. Я не вірю в національний прорив. Ми можемо робити прориви у містах — скільки захочеш», — каже Павло Шеремета.

Він виокремлює чотири елементи, необхідні для перезавантаження міста: лідер з командою, коаліція, інструменти (планування, бюджет, проектний менеджмент тощо) та людяність. Їх наявність формує відчуття безпеки, є передумовою для появи інновацій, втілення етичного прагматизму (давати і брати), концепції вигоди для всіх або ж «win-win».

Нові парадигми розвитку бізнесу: як вийти із перерозподілу в додану вартість

Ігор Гут — учасник Несторівської групи, керуючий партнер шведсько-українського проекту Develop Your Business
Олександр Токмиленко — підприємець, ресторатор, СОО Promprylad
Сергій Гемберг — підприємець, співзасновник «Платформи взаємодій Простір», голова правління «Асоціації сталого розвитку міста»
Олександра Бакланова — модераторка, консультант із стратегії та управління змінами, партнер компанії pro.mova, учасниця Несторівської групи

Якими є точки перетину бізнесу й громадянського суспільства? Навіщо підприємцям вкладати в соціум, у місто?

Ігор Гут і Сергій Гемберг певні: без розвиненого середовища неможливий розвиток бізнесу. Безпечне середовище стабільне, придатне для створення місць і подій, що приваблюють туристів і стримують містян — потенційних мігрантів. Такими магнітами у Рівному є, наприклад, фестиваль Art Jazz Cooperation, інтернет-проект «Телепортус», «TEDx Рівне». «Бізнес — частина системи, в якій ти співіснуєш з іншими», каже Олександр Токмиленко. На його думку, успіх у підприємництві визначає не «красивий фасад», а те, що за ним — люди, які працюють, якісні робочі процеси і результати (продукт чи послуга). Без цих складових тебе як підприємця нічого не надихатиме, — і ти дуже скоро просто «почнеш тікати».

Крім продукту, бізнес впливає на суспільство і через корпоративну культуру і характер взаємодії між собою (адже може об’єднуватись для захисту прав, санкціонування їхніх порушників). Звичайно, бізнес буває різним. В Україні вистачає закритого, що функціонує за правилами радянських підприємницьких підходів. Водночас  з’являються компанії з новою бізнес-культурою, орієнтовані назовні, мотивовані впливати на середовище (т. зв. impact oriented approach in business). Тут мова не тільки й не стільки про прибуток, як про цінності й ідеалістичне прагнення «зробити світ кращим місцем». Аби не бути егоїстичним, бізнес разом із доданою вартістю має пропонувати клієнту ще й цінність. Така соціоорієнтованість відповідає трикутнику взаємодії «бізнес — громада — міська адміністрація». Ці гравці мають чого повчитись один в одного, кажуть експерти. Бізнесу від громадських організацій варто перейняти зразки корпоративної культури й інструменти залучення фахівців, налаштовану на ширший суспільний контекст оптику та способи прояву людяності й гідності поза бізнесом. Тим часом для громадських ініціатив корисними були б маркетингові та комунікаційні інструменти бізнесу, його системний підхід та націленість на результат.

Системи врядування: ролі та можливості спільнот у розвитку міст

Коломб Де Мерсе — керівник сектора громадянського суспільства та ЗМІ Представництва Європейського Союзу в Україні
Альона Герасимова — директорка PACT в Україні
Тетяна Шапковська — радник ПРООН з питань примирення та соціальної єдності
Віктор Артеменко — модератор, менеджер з адвокації Реанімаційного Пакету Реформ

Якими є інструменти роботи міжнародних організацій із громадами? Що є запорукою зміцнення соціального капіталу й громадянського суспільства?

Розпочала дискусію Альона Герасимова з PACT: ця організація зорієнтована на поліпшення життя бідних і маргіналізованих частин населення у майже 40 країнах. Директорка PACT в Україні виокремила такі інструменти роботи зі спільнотами, як технічна допомога (навчання, залучення експертів), ґрантова підтримка ГО, сприяння створенню громадської платформ (на зразок «ВільХи» у Краматорську). Тетяна Шапковська говорила про підтримку медіа, молодіжних ініціатив, водночас наголосивши, що розвиток спільнот можливий через діалог та взаємодію з локальним бізнесом й органами влади та пошук місцевих рішень. Вибудовування цього партнерства є викликом для мешканців Луганщини й Донеччини, де характерним є високий рівень патерналізму, каже представниця ПРООН. Однак громадяни активізуються: до «мобілізації» спонукає зокрема децентралізація, що передає на місця більше повноважень, ресурсів, але й також відповідальності.

Як зауважує Коломб де Мерсе, не варто звужувати розуміння громадянського суспільства до ГО, бо це також і профспілки, різні типи об’єднань. Для активізації громадян важливими вважає обмін знаннями і досвідом, розуміння своїх прав та обов’язків, знання інструментів і механізмів дії. Велику роль тут має комунікація не лише між своїми, а й з тими, хто має іншу точку зору: саме у такій відкритості — запорука росту. За словами Коломб де Мерсе, ЄС зацікавлений у зміцненні громадянського суспільства в Україні — з мотивів не лише виключно  гуманістичних, а й тому, що міцний і здоровий сусід — гарантія спокою для об’єднаної Європи.

Функції та форми освіти в процесах розвитку міст

Альона Каравай — співголова наглядової ради ГО «Інша освіта», тренер у спілці MitOst
Ілля Філіпов — розробник та керівник проекту EdEra
Галина Титиш — модераторка, редактор-засновниця «Українська правда. Життя», співзасновниця ГО «Батьківський контроль»

Яким є вплив освіти на місто? Чого не вистачає українській традиційній освіті? І якою є роль неформальних освітніх підходів?

Розвиток міста і спільноти нерозривно пов'язаний із рівнем освіти, каже Галина Титиш. Згадавши найсвіжіші приклади освітнього реформування (концепція Нової української школи, прийняття ЗУ «Про освіту»), вона зауважила, що неформально-освітні проекти можуть стимулювати зміни у галузі формальної освіти. Так, Альона Каравай говорить про брак у традиційній освітній системі суб’єктності та клієнтоорієнтованості, конкурентності й креативності, продюсування й менеджменту, — тих елементів, які активно використовують організації в галузі неформальної освіти («Інша Освіта», Українська Академія Лідерства, AIESEC, ФРІ, ін.). Ілля Філіпов такої ж думки: українській школі не вистачає персоніфікації й інтерактивності, а також відповідних кадрів та фінансів.

Зміни в освітній галузі України є, однак їх важко виміряти й помітити відразу. Впровадження нових підходів (як, наприклад, інноваційне викладання математики у сільській школі) — тривалий процес, що нерідко може починатись зі скепсису, але врешті стати каталізатором змін. За словами Альони Каравай, результат певних новацій, скажімо, впровадження програми, можна спостерігати через 3-5 років. Разом із тим, як зауважує експертка, час вимагає змін не лише від традиційної освітньої системи, а й від неформальної. Тут важлива  кооперація не тільки з донорськими організаціями, а й з бізнесом: «Неформальна освіта має стати креативною індустрією або померти».

Учасники дискусії певні, що покликання освіти не обмежується підготовкою потрібних ринку праці фахівців, «роботів для бізнесу». За словами Альони, слід мислити в контексті екосистеми й давати людині інструменти співжиття у соціумі та у світі, що швидко і постійно змінюється. Йдеться про розвиток креативності, комунікаційних навичок, критичного мислення, емоційного інтелекту, вміння навчатися. Керівник EdEra теж говорить не про «ІТ-фахівців» чи «інноваторів», а — про «щасливих людей», тобто тих, яким навчання має допомагати знайти справу до душі та робити її з ентузіазмом.

Культура цінності і соціальний капітал

Євген Глібовицький — експерт із довготермінових стратегій, засновник компанії pro.mova, учасник Несторівської групи
Юрій Филюк — засновник та керівник платформи «Тепле Місто», CEO Promprylad
Станіслав Лячинський — директор Програмної ініціативи Громадські ініціативи нової України МФ «Відродження»
Оксана Руда — модератора, керівниця Експертного центру «АСК реформ»

Що передувало появі «Теплого Міста» у Франківську? Чи можна реплікувати цей досвід в інших містах? Які норми й цінності є базою для розвитку соціального капіталу — зв’язків у соціумі та солідарності?

Юрій Филюк вважає цінності «Теплого Міста» — а це гідність, проактивність, відкритість і теплота (безконфліктність) — основою, передумовою для діалогу й комунікації, причому навіть із «некомфортними» візаві. Такий підхід сприяє довірі та консолідації зусиль, і лише в таких умовах можуть з'являтись нові моделі, як-от громадський ресторан Urban Space 100. Причому «соціальний капітал неминуче призведе до економічного ефекту»: так, будучи соціальним проектом, Urban Space 100 водночас став для Франківська «точкою притягання» туристів і фактором капіталізації. Однак, за словами керівника «Теплого Міста», «ще нічого не відбулося — це спроба в онлайні», а копіювання й перенесення моделей загалом працює зле.

Привабливість «Теплого Міста» Євген Глібовицький пояснює тим, що це середовище дозволяє «бути собою (нонконформістом) впродовж життя, а водночас робити щось для громади». Загалом же поява міських ініціатив є результатом низки факторів (люди й команда, локальні особливості та загальний контекст). І хоча спрогнозувати появу ініціативи важко, вже ж, як вважає експерт, активні групи можуть існувати у двох типах міст — у великих містах і в містах з високим рівнем безпеки (Київ, Львів, Івано-Франківськ). Засновник компанії pro.mova акцентував на безпековому чиннику: безпека є критично важливою й вихідною для розвитку відкритості й довіри, горизонтальних  зв’язків та солідарності, а також для довгострокового планування й інвестування та позитивної демографічної динаміки (у кризові періоди народжуваність йде на спад). Без  безпеки розвиток зв’язків поза родиною і традиційними середовищами неможливий. Тож нині для українців на порядку денному — підвищення рівня безпеки. У цьому контексті, на думку Євгена Глібовицького, необхідно розуміти специфічність українських реалій. По-перше, «бути свідомими своєї травми»: впродовж ХХ століття кожне покоління українців пережило свою кризу (голодомори, репресії, Друга світова війна, переслідування інакодумців у 1960-70-х, аварія на ЧАЕС, криза 90-х — і аж до Майдану та війни на сході країни) — і все це дуже відрізняє нас від решти європейських країн. І нині, як вважає експерт, українцям варто об’єднуватись «не за мовною ознакою чи походженням, а за тим, хто якою мірою здатен відчувати біль іншого, те, що його спричиняє, зрозуміти іншого».

Будуючи місто нового зразка, важливо не забути й про тих, хто живе відмінними категоріями: скажімо, працівник «Промприладу» чи твоя бабуся. Потрібна виважена чесна дискусія, аналіз ризиків, готовність до інклюзивності й корегування очікувань. Станіслав Лячинський вбачає перспективу для зростання на перетині різних середовищ і секторів і вважає, що час змін та криз змушує активних бути ще активнішими та брати на себе відповідальність.

Екосистема для відповідального лідерства: формування та підтримка

Інна Підлуська — заступник виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження»
Сергій Кошман — соціальний антрополог
Сергій Фіцак — керівник ІТ-компанії Softjourn
Юрій Филюк — модератор, керівник платформи «Тепле Місто»

Що таке екосистема та як мають взаємодіяти різні її елементи? Хто такий лідер і яка його роль у команді, бізнесі, спільноті?

Екосистема, відповідно до бачення Інни Підлуської, є системою горизонтальних зв’язків, де є довіра один до одного й немає взаємних звинувачень, де навчаються і передають знання. Сергій Фіцак називає такі її складові, як: клієнт, власник, працівники і суспільство. Тож над яким проектом не працювала б команда, компанія, там завжди мають пам’ятати про соціальні ефекти.

Учасники дискусії акцентували на відмінностях між менеджером і лідером. Якщо першого призначають, хоч він може й не бути лідером, то другого можуть номінувати інші (колеги).

«Лідер — не талант, не щось неймовірне, і лідерству можна вчитись. Лідер чітко розуміє себе і пропускає усе через себе, вміє взаємодіяти з іншими, чути команду й створювати умови, де всі чують один одного. Той, хто завжди має рацію, не є лідером. Як і той, хто вчить, але не вчиться, хто вказує, але не надихає. Лідер — це навіть не вчитель, а той, хто вирощує вчителів. І його задача: навчати, показувати, надихати, не тільки вести, а й бути в процесі,» — вважає Сергій Фіцак.

Сергій Кошман додає: якщо менеджер діє у створених кимось раніше умовах, то лідер творить нові парадигми й підходи, репрезентує нові уявлення. Він повинен розуміти себе й бути емпатичним, бо відповідає за інших. А металідером можна назвати того, хто бачить глобальний контекст, говорить про універсальні речі, здатен до синтезу й створення наративів.

Презентація концепції «Шептицький менеджмент»

Євген Глібовицький — експерт із довготермінових стратегій, засновник компанії pro.mova, учасник Несторівської групи
Юрій Филюк — керівник платформи «Тепле Місто»

Чому закордонні успішні практики й підходи не завжди дієві в наших умовах? І де нам знаходити відповідні інструменти для того, аби заповнити вакуум управлінської спроможності в Україні?

Проаналізувавши досвід українців, Несторівська група, що об’єднує українських інтелектуалів та громадських активістів, звернула увагу на менеджерський досвід митрополита Андрея Шептицького. Він був не лише духовним авторитетом  і предстоятелем УГКЦ в один із найскладніших її періодів,  але й зробив великий внесок у загальносуспільний розвиток. Це була підтримка кооперативного руху, соціального підприємництва, освіти, мистецтва, медицини.

Управлінські підходи Андрея Шептицького залишаються актуальними нині, зокрема в контексті розбудови соціального капіталу:  ідея вигоди для всіх, важливість довіри, бізнес — не про гроші, а про любов. Ідея дати друге життя цим підходам об’єднала чотирьох стейкхолдерів. Проект «Шептицький менеджмент» реалізовують компанія pro.mova, Інститут Релігії та суспільства УКУ, Львівська бізнес-школа УКУ й платформа «Тепле Місто». Це тривалий процес. Наразі — етап роботи з матеріалами: Президент ІРС Мирослав Маринович проаналізував спадок митрополита Шептицького, далі з напрацьованою базою працюватиме експертна група. Як планують, у лютому-березні 2019-го запрезентують результат роботи. Власне, це має бути три продукти: книжка із ведення бізнесу за принципами Шептицького, курс для LvBS (і, сподіваються, для інших бізнес-шкіл), а також курс для середньої загальноосвітньої школи.

«Для «Теплого Міста» форум у кінці року стає традицією. Подію готує уся команда. За форматом це панельні дискусії із великими перервами, адже між темами є потреба обмінятись враженнями та провести паралелі із власним досвідом. Ми щиро сподіваємось, що ця подія буде для організацій громадянського суспільства нагодою синхронізувати дії на досягнення спільних цілей —- перезавантаження і розвитку міст,»  — підсумовує цьогорічний форум операційний керівник платформи «Тепле Місто» Ярина Мельник.

 

Your browser is out-of-date!

Update your browser to view this website correctly. Update my browser now

×